Про підсумки проведення заходу до Дня захисту дітей «Творча майстерня ˮЗахистимо дітей – захистимо майбутнєˮ»
31 травня 2023 року в режимі онлайн Комунальним закладом «Харківська обласна Мала академія наук Харківської обласної ради» було проведено творчу майстерню «Захистимо дітей – захистимо майбутнє», присвячену Міжнародному дню захисту дітей.
Програма заходу передбачала творчі звіти вихованців за 2022/2023 навчальний рік, обмін досвідом творчої й дослідницької роботи та ще багато й багато цікавого.
Тож, не вперше за ці два навчальні роки піднімаються на гуртку питання про покликання письменника: спостерігати за нашим буттям і переосмислювати паростки нового, фіксувати у своїх творах, аби й інші бачили, наскільки це нове гарне чи погане, чи забуте старе. Про це знову говорилося на занятті, присвяченому «Дню захисту дітей». Так, діти-«письменники» міркували про майбутнє. Усім хочеться, щоби воно було щасливим, аби воно давало крила і наснагу до розбудови нашої країни в чудесну, вільну Україну, яка матиме силу і таланти для невпинного розквіту. Є мрії про майбутнє ‒ отож і життя є, і завтра неодмінно буде!
Розмова точилася про болючу тему війни і вимогу національної самоідентифікації, читалися твори, згадувалося минуле, мріялося про майбутнє. А початки цієї розмови заклалися ще минулорічної зими (з вірша Марійки Махотіло розпочався «Поетичний перегук» ‒ щоденне виставляння поетичного твору на тему війни у телеграм-каналі «Літературні події Харкова»). «Поетичний перегук» тривав мало не пів року! Вірші Віолетти Рижової, прозові шматочки Марії Буранової, замальовка Марини Жадан… І кращі твори розбиралися видавцями, зокрема журнали «Слов’янин» та «Дніпро» видрукували твори Марії Махотіло, Анастасії Рябенко, у книзі «Люмінаус» побачили світ оповідання Єлизавети Коваленко.
Висловлена Лізою Коваленко теза «Війна – дуже жорстокий і прискорений курс із усвідомлення багатьох сутнісних речей…» стала провідною на занятті.
Дійшли висновку, що багато хто успішно «засвоює» цей курс. І майбутньому – БУТИ!
На занятті читалися твори, якими хочеться поділитися:
Марія Махотіло
Кривава війна
Невже за моїм вікном кінець літа?
Сиджу під деревом, завиває сирена,
Пах квітів розлетівся по всьому світу,
Зрізаю пуп’янки, ховаю в кишенях.
Читаю книгу, поки метелики й бабки
Чіпляються до мого білого вбрання,
Сідають на руки, які ж в них крихітні лапки!
А потім летять кудись навмання.
Зелена трава, але жухнуть троянди,
Історія про кохання. Сторінка. Іще одна.
Всі ці історії не дають зав’янути,
Поки мене переслідує кривава війна.
Вероніка Зєнова
***
Цікаво, коли догорить ця остання свічка,
які спогади про неї залишаться:
як про світло чи як про ворохкі тіні,
які боролися з її відчайдушним сяйвом?
Ти теж про це думаєш, братику?
Тобі також страшно?
Не бійся, ранок уже близько.
Пам’ятаєш, учора було незвично тихо,
і зозуля тобі накувала багато років,
хоча голос її наче аж тремтів.
Певно, тому, що кувати,
перелітаючи з уламків одного дерева
на поламане інше, ‒ страшно!
А ще, мабуть, тому,
що підгорілі трави внизу
схожі на якусь траурну процесію;
що глибоченна вирва,
яка позавчора з’явилася серед її улюбленого гаю,
нагадує пику самого диявола,
і від того їй, напевно, страшно,
так страшно, що хоче заплющити свої пташині очі…
Кажуть, що зозулі не плачуть або що їхні сльози не щирі.
Не вір.
Вони такі ж гарячі, як і в нас, людей.
Тримайся, братику,
ранок уже близько.
Віолетта Рижова
***
Клітка чи смерть?
Вбита з рушниці ‒
Свободу обрала лисиця.
***
Дихання літніх
зелених трав, вони
кохають свободу.
***
Весь світ здається мирним…
Я сплю і мрію
Про траву вдома…
***
Яка ласкава прохолода!
Це рідний вітер
дме зі сходу.
***
Душа, що сумує
Біля озера,
Бачить у ньому себе.
***
Ах, ліліє!
Квітко, чистоти!
Чому я бачу плями крові?
Вероніка Чернишева
Волонтер
Йому вісім, я навіть не знаю, як його звати.
Він продає браслети біля метро.
Сказав, що збира на бронік для старшого брата,
Який воює на сході в підрозділі ТРО.
Про малого по телевізору показали сюжет.
Спитали, чим той займається, на що збирає бюджет.
Хлопчик стоїть, мікрофон дає йому репортер,
Малий гордо і просто відказує:
Я ‒ ВОЛОНТЕР!
І скільки іще таких, хто в’яже сітки, у шахи грає,
Хто співає за покликом серця на станції?!
Їх тисячі, може, вже і мільйони, не знаю…
Але і вони виборюють майбутнє нашої нації!
НЕЗЛАМНІ (балада)
Жили і навчались. Було їм по двадцять.
Звичайний Олег,
Звичайнісінька Настя.
Жили вони мирно і горя не знали.
Жили і кохали, у мріях літали.
Та сила пропаща завадила щастю.
Війна запопала Олега і Настю…
Та дім полишати вони не хотіли,
і навіть коли вже ракети летіли.
Вночі у підвалі, вдень – ванна згодиться.
Війна є війна, і жилось, мов у клітці…
Не втримавсь Олег і пішов воювати,
Бо землю свою він хотів захищати.
А Настя… Тоді вона втратила щастя…
І часто дивилась вона на зап’ястя –
Яскравим вузлом там тримався браслет.
Олега з’являвся тоді силует…
Тож… слідом поїхала, теж воювати.
Нестримне бажання – з ним поряд стояти!
І ось вони двоє, воюють пліч-о-пліч,
Удвох не так лячно, вони як ув обручі.
Ось кулі летять, а за ними і міни.
Давно вже не бачили тихої днини…
Тікають від смерті нещадної тіні,
Холодні окопи слугують за стіни.
Чи страшно? Звичайно!
Олег весь у крові!
І Насті він каже: «До смерті готові!»
Кричати їй хочеться, плакати криком.
Питає: “Навіщо нам всім таке лихо?!”
Вогні канонад все сильніші стають,
Немає рятунку обом їм, мабуть…
Секунди для них – як години минають,
Та мужні бійці, ні!, надій не втрачають
І дух їхній кріпне, він їх захистить.
Жагу до життя ворогам не спинить!
Там Настя бинтує Олегові рани,
І каже йому: «Помирати зарано!»
Рятує його і вселяє надію,
Що точно здолають цю «прикру подію»!
Потроху стихає… Вмовкають двобої.
З брудного окопу вилазить їх двоє.
Брудні та замучені, скрапує кров.
Але все ж живі.
Врятувала любов!